Кістки верхньої кінцівки ділять на пояс верхньої кінцівки (плечовий пояс), до якого відносяться ключиця та лопатка, та на кістки, що утворюють скелет вільної верхньої кінцівки: в області плеча – плечова кістка, в області передпліччя – променева та ліктьова кістки, в області кисті – кістки зап’ястя, п’ястя та кістки пальців.

            Для кращого розуміння пошкоджень опорно-рухового апарату їх слід розділити на 3 категорії:
            1. Пошкодження м’яких тканин.
            2. Вивихи.
            3. Переломи.

Пошкодження ключиці.

            Забій ключиці. Під забоєм ключиці розуміють пошкодження м’яких тканин в області навколо та над ключицею внаслідок дії травмуючого агента, без утворення ран. Він характеризується болючістю в області пошкодження, набряком, наявністю крововиливів, аж до утворення гематом.
            Під пошкодженням суглобів ключиці розуміють часткове пошкодження капсули суглобів в місці прикріплення ключиці до груднини та акроміона. Виділяють пошкодження акроміально-ключичного суглоба та грудинно-ключичного суглоба.  Для нього характерні біль в області пошкодження, що різко посилюється при пальпації, рухах, набряк в області цих суглобів, наявність крововиливів.
            Забої ключиці та пошкодження суглобів ключиці лікується консервативно. Основним в їх лікування є обмеження фізичного навантаження на місце пошкодження та протизапальна терапія.

Вивихи ключиці.

            Пошкодження акроміально-ключичного суглоба та грудинно-ключичного суглоба, при якому відбувається повний розрив капсул цих суглобів, з розходженням суглобових поверхонь, називають вивихом відповідних суглобів. Вивих ключиці складають близько 3-5 % всіх вивихів.
            Вивихи ключиці характеризується різким болем, деформацією, набряком в області  відповідних суглобів, помірним обмеженням рухів в плечовому суглобі. При вивиху акроміально-ключичного суглоба відзначається наявність “симптому клавіші” – при натискуванні на ключицю вивих усувається, але варто припинити тиск і він знову виникає.
            Діагноз підтверджується рентгенологічним дослідженням – наявне розходження суглобових поверхонь акроміально-ключичного суглоба або грудинно-ключичного суглоба.
            На даний час в лікуванні вивихів ключиці перевага віддається хірургічним методам – металоостеосинтезу. Це дозволяє за допомогою металевих фіксаторів виконати жорстке утримання вивихнутих кінців ключиці до повного їх зрощення та здійснити раннє відновлення функції травмованої верхньої кінцівки.

Переломи ключиці.

            Переломи ключиці складають від 3 до 16% всіх переломів. Вони виникають зазвичай при впливі непрямої травми: падіння на відведену руку чи на плечовий суглоб.

            Виділяють переломи акроміального, груднинного кінців ключиці, а також її тіла, що залежить від місця перелому.
            Для переломів ключиці характерне наявністю різкого болю, хворий приймає вимушене положення тіла – підтримує руку на стороні ураження. В області перелому наявна деформація, набряк, підшкірна гематома. При пальпації визначається порушення цілісності кістки, наявність крепітації. розходження кісткових уламків.
            Підтвердження діагнозу перелому, а також його локалізації, відбувається рентгенологічно.

            Перевага в лікуванні надається металоостеосинтезу, що залежить від місця перелому. Також для консервативного лікування використовують різноманітні пов’язки та шини для фіксації уламків після їх закритої репозиції.

Переломи лопатки.

            Серед травм лопатки найпоширенішими є її переломи. Переломи лопатки складають близько 0,3 – 1,5 % переломів усіх кісток скелету. Виділяють різноманітні переломи лопатки, що залежать від місця перелому: тіла, кутів, шийки, суглобової поверхні лопатки, акроміального та клювоподібного відростків лопатки.

            Переломи лопатки виникають при впливі прямої дії травмуючого чинника: удар по ній або падіння на неї, та характеризуються різноманітними проявами (набряк, деформація, порушення функції верхньої кінцівки), що залежать від локалізації пошкодження, незмінною ознакою  завжди є біль в місці травми.
            Підтвердження діагнозу перелому, а також його локалізації, відбувається рентгенологічно.
            Вид лікування залежить від локалізації перелому, зазвичай лікуються консервативно за допомогою спеціальних пов’язок та шин.
           
Пошкодження плечового суглоба.

             Забій плечового суглоба. Характеризується пошкодженням м’яких тканин в області плечового суглоба внаслідок дії травмуючого агента (прямого чи непрямого). Він характеризується болючістю в області пошкодження, набряком, наявністю крововиливів, порушенням функції в плечовому суглобі.
            Пошкодження обертаючої (ротаторної) манжети плечового суглоба. Виникає внаслідок травми та являє собою розрив або частковий надрив передньо-зовнішньої частини капсули, через яку проходять сухожилки м’язів. Характеризується зазвичай лише болючістю в області плечового суглоба.

Діагноз ставиться на основі клінічних обстежень та додаткових інструментальних методів дослідження: УЗД, МРТ.
            Лікування – оперативне, здійснюється двома способами: відкрито через розріз та артроскопічно під контролем відеокамери, що вводиться в плечовий суглоб. Метою оперативного втручання є відновлення пошкодженої частини обертальної манжети, тобто її фіксація “анкерами” (якорями).
            Імпіджмент синдром плечового суглоба. Синдром, що характеризується “зіштовхуванням” двох поверхонь плечового суглоба за рахунок кісткових або інших розростань, вільних кістково-хрящових тіл плечового суглоба, або виникає за рахунок защемлення сухожилків пошкодженої обертаючої манжети плечового суглоба. Характеризується болючістю, що посилюється при піднятті руки догори, інколи біль супроводжується хрускотом, туго рухомість в суглобі, обмеження об’єму рухів в плечовому суглобі.
            Лікування – оперативне: відкрито через розріз та артроскопічно під контролем відеокамери, що вводиться в плечовий суглоб. Метою оперативного втручання є відновлення пошкодженої частини обертальної манжети, якщо це є причиною, або видалення кістково-хрящових розростань, вільних кістково-хрящових тіл суглоба.
            Адгезивний капсуліт. Виникає внаслідок запалення капсули плечового суглоба та синовіальної оболонки, що вистилає порожнину суглоба, що призводить до її зморщення, це в свою чергу спричинює біль, обмеження рухів в плечовому суглобі. Етіологія захворювання повністю невідома, розвитку захворювання сприяє запальні процеси капсули суглоба.
            Лікування консервативне – протизапальна терапія, або при її неефективності – оперативна лікування: відкрито або артроскопічно. Метою оперативного втручання є розсічення злук, що стягують капсулу.
                       

Вивихи плечового суглоба.

            Вивих плеча являє собою стійке роз’єднання поверхонь голівки плечової кістки та суглобової западини лопатки внаслідок дії фізичного чинника чи патологічного процесу.

            Вивихи плеча діляться на вроджені та набуті. В свою чергу набуті вивихи плеча поділяються на нетравматичні (самостійний, патологічний) та на травматичні (неускладнений або ускладнений: з пошкодженням нервово-судинного пучка, з розривом сухожилків, переломовивихи, застарілі та звичні вивихи). Травматичні вивихи являють собою 60% всіх вивихів плеча, що пояснюється анатомічною будовою суглоба. У відношенні до лопатки розрізняють передній, нижній та задній вивихи.
            Зазвичай вивихи плеча виникають внаслідок падіння на витягнуту руку. Для вивихів плеча характерна наявність різкого болю, що супроводжується відсутністю або значним обмеження функції плечового суглоба, що виникають одразу після травми. Хворий намагається утримати пошкоджену руку здоровою.
            Діагноз встановлюється за даними клінічного огляду та рентгенологічного обстеження.
            Лікування, зазвичай, консервативне – усунення вивиху та фіксація пошкодженого плечового суглоба спеціальними пов’язками.
            У випадку звичних вивихів, застарілих, ускладнених вивихів використовуються оперативні методи лікування: відкритим способом через розріз або артроскопічно.
           
Переломи плечової кістки.
                                                            
            Перелом плечової кістки в залежності від локалізації розділяють на:
                        а) перелом верхнього (проксимального) кінця плечової кістки;
                        б) перелом тіла (діафіза) плечової кістки;
                        в) перелом нижнього (дистального) кінця плечової кістки.

            Переломи проксимального кінця ключиці складають 5-7% всіх переломів та 80% всіх переломів плечової кістки, переломи тіла плечової кістки 2,2–2,9% від усіх перломів скелету. Переважно травмуються люди у віці старше 60 років.
            В залежності від місця перелому проксимального кінця плечової кістки виділяють наступні переломи: над бугоркові або внутрішньо суглобові переломи голівки плечової кістки, переломи анатомічної шийки, під бугоркові або поза суглобові через бугоркові переломи, ізольовані переломи великого та малого бугорків, переломи хірургічної шийки.

            Переломи дистального кінця плечової кістки розділяються на надвиросткові, переломи виростків. 

            Основна причина переломів плечової кістки – падіння на руку, тобто дія непрямих травмуючи чинників.
              Основні скарги хворих при переломах плечової кістки: біль в області перелому, набряк, наявність гематом, деформацій, порушення функції – обмеження або неможливість рухів рукою. При пальпації можна визначити крепітацію та розходження уламків, що залежить від місця перелому.
            Лікування в основному оперативне – металоостеосинтез (накісткові пластини та інтрамедулярні стержні). Він забезпечує можливість відкритої репозиції з жорсткою фіксацією уламків та раннє відновлення функції кінцівки. Використовується методи консервативного лікування – пов’язки та шини при переломах без зміщення та неускладнених переломах.